Красицький Д. Ф.


Шевченко на Катеринославщині

Після викупу з кріпацької неволі Шевченко жив у Петербурзі, але подорож по Україні була його заповітною мрією. Він хотів побачитися з рідними, а також поглянути на історичні місця і пам'ятки старовини. Поет думав відвідати і Катеринославщину – місця, де в минулому шуміла козацька слава, де волелюбні сини України зі зброєю в руках боронили волю від татарських орд та зазіхань на українські землі турецьких султанів. 25 січня 1843 р. в листі до Г.С. Тарновського Шевченко писав: «...згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов'я, весело б було».
   В квітні 1843 р. разом з Є. Гребінкою Шевченко виїжджає з Петербурга. Все літо 1843 р. подорожував поет по Україні: Чернігівщині, Полтавщині, Катеринославщині, Київщині.
Відомості про перебування поета на Катеринославщині уривчасті, але мистецька спадщина художника дає нам можливість більш повно уявити картину подорожі по Катеринославщині, вивчення документів Дніпропетровського історичного архіву дає змогу визначити маршрут подорожі.
   Перед подорожжю на Запорожжя Шевченко гостював у Березовій Рудці (Пирятинський повіт, Полтавська губернія). 18 вересня поет був уже в Кирилівці. Отже, перебування Шевченка на Катеринославщині припадає на кінець серпня і, головним чином, на першу половину вересня 1843 р. Збереглись малюнки Шевченка під час подорожі по Орелі, що розмежовувала дві губернії і впадала в Дніпро недалеко від Верхньодніпровська. Є три малюнки «На Орелі».
   Особливу увагу привертає третій малюнок, де на першому плані змальовано дві кам'яні баби. Розглядаючи кам'яні баби, змальовані Шевченком, і порівнюючи їх з кам'яними бабами колекції Дніпропетровського історичного музею, ми знаходимо спільні риси. Кам'яні баби справді стояли у гирлі Орелі (на Катеринославщині) і були перевезені в історичний музей Д.І. Яворницьким. Коли б не було третього малюнка «На Орелі» з кам'яними бабами, малюнки можна було б датувати 1845 роком (що в академічному виданні й зроблено), але ці обставини примушують нас датувати всі три малюнки «На Орелі» 1843 роком (вересень).
   Про маршрут подорожі поета по Катеринославщині О. Кониський писав: «З Яготина він (Шевченко. – Д. К.) направляється на дніпровські пороги і по дорозі заїжджає до Закревського». З лівого берега Дніпра на правий Шевченко міг переправитись в районі Орлика, розташованого біля злиття Орелі з Дніпром.
   В 1844 р. в листі до Я.Кухаренка поет згадував про подорож на Катеринославщину: «Був я уторік на Україні – був ... на Хортиці».
Відвідавши Хортицю, Шевченко побував у м. Олександрівську (тепер Запоріжжя), в німецькій колонії Ейнлаге біля Хортиці.
На Хортиці поворотний маршрут, коли дослідити карти шляхів 40-х років, що є в Дніпропетровському архіві, міг бути тільки такий: острів Хортиця – колонія Ейнлаге – станція Ноєнбурзька (15 км. від Кічкаса) – Канцеропіль – хутір Волоський (на р. Мокра Сура) – Катеринослав – Карнаухівка – станція Романківська – Верхньодніпровськ.
   Перед очима Шевченка була жахлива картина: нащадки запорожців на землі, политій кров'ю, стогнали в кріпацькій неволі, і муза поета бриніла гнівом проти гнобителів. В листі до Варвари Рєпніної після подорожі на Січ поет писав: «Рассказать Вам то чувство, которым я теперь живу, все моє горе – мастерство бессильно и ничтожно».
З важким тягарем на душі повертався Шевченко з першої подорожі по Україні до Петербурга.

Красицький Д.Ф. Шевченко на Катеринославщині [Текст] / Д.Ф. Красицький // VІІІ наукова Шевченківська конференція.– К.: Вид-во АН УРСР, 1959.– С. 8–9.


Павло Богуш

«Тоді ще живі були січовики...»

Тарас Григорович приїхав на Нікопольщину у перших числах вересня 1843 року, оглянув Нікополь (тут була поштова станція), старовинне село Капулівку, де була розташована Стара Чортомлицька Запорозька Січ, а звідти завітав у село Покровське, що від Капулівки за п'ять кілометрів. Саме на території нього села і знаходилася остання Запорозька, так звана, Нова Січ з 1734 по 1775 рік. Тоді в Покровському ще були живі січовики та їхні діти, які показували поетові руїни Січі.
   Відвідали церкву в цьому селі, де тоді зберігалося багато запорозької старовини. Незвичайна історія церкви викликала великий інтерес Тараса Григоровича і він вирішив замалювати її. За традицією місцеві жителі називали церкву «Покровською Січовою», хоч насправді вона не була такою, але в ній зберігалися ікони, церковні речі періоду Нової Січі...
Повернувшись із подорожі Україною 1843 – 1844 років, Т.Г. Шевченко опрацьовує свої літературні і образотворчі матеріали про історичне минуле для задуманого періодичного художнього видання «Живописная Украина». На гроші, виручені від розповсюдження «Живописной Украины», Шевченко мав намір викупити із кріпацтва своїх родичів. Втім, мета видання була ширшою і глибшою.
   Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск «Живописной Украины» з шістьма офортами у паперовій папці-обкладинці: «У Києві», «Судня Рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Казка» та «Видубецький монастир у Києві».
На 1845 рік планувалися офорти: пейзажі з зображенням Чигирина, Суботова й Батурина та Покровської Січової церкви. Але все це так і не побачило світу.
   Велике враження на Т.Г. Шевченка справила вже значно пізніше звістка про селянське повстання на Катеринославщині, викликане страшними подіями Кримської війни. На півдні України поширилися чутки про те, що царський уряд ніби закликав бажаючих переселитися на зруйнований війною Кримський півострів, що там кріпаки-переселенці матимуть високу плату за казенні роботи і, головне, стануть вільними. Серед тих, хто першим пішов «у Таврію за волею», були селяни Верньодніпровського повіту. З Верхньодніпровського і Катеринославського повітів рушило дев'ять тисяч. Йдучи в Крим, люди брали не тільки своє майно, а й захоплювали його з поміщицьких економій і садиб. У Катеринославському повіті з 128 поміщицьких маєтків рухом було охоплено 123. Тільки вдавшись до жорстоких екзекуцій, царські власті наприкінці 1856 року припинили рух селян «у Таврію за волею», або Катеринославське повстання.
В цей час Шевченко перебував на засланні в солдатчині, в Новопетровському укріпленні і просив друзів вирвати його з цього проклятого гнізда. А коли повертався із заслання, змушений був затриматися у Нижньому Новгороді, де й дізнався від друзів про Катеринославське повстання. Того ж дня – 22 січня 1858 року Т.Г. Шевченко записав у «Щоденнику»: «Поїздом з Петербурга у Вятку на службу відвідав мене Яків Лазаревський. Він недавно з Малоросії. Розповів про багато святих гидот у моєму рідному краю, в тому числі про сумне Катеринославське повстання 1856 року»...
   Віддаючи шану геніальному поетові, в селі Шевченковому було встановлено пам'ятник великому Кобзарю.У селі Покровському є погруддя поета, а на Будинку культури – меморіальна дошка про його перебування.
У Нікополі колишня Кримська вулиця, яка вела на Микитину переправу, де відбувалась влітку 1856 року кривава сутичка шукачів волі з карателями, після 1917 року була названа вулицею Шевченка. Тепер вона переросла в бульвар Шевченка і стала однією з красивих і довгих вулиць міста.

Богуш П. «Тоді ще живі були січовики...» [Текст] / П. Богуш // Січеслав.– 2008.– № 2.– С. 85–86. (Спецвипуск «Шевченкіана Придніпров’я»).


Шевченко в Покровському

До 150-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка

...Ось він стоїть перед нами, немов живий: в лівій руці мольберт, а розумні пильні очі мрійно вдивляються в далечінь дніпровську. Степовий вітер спроквола колише високі очерети, і задума відбилася на чолі поета.
З картиною художника Степана Питкевича «Шевченко в селі Покровському» ми познайомилися в Нікопольському історичному музеї. Поки розглядали картину, до нас підійшов середній на зріст, чорнявий чоловік.
– Ну, як, подобається? — мовив він, привітавшись.
Ми розговорилися. Виявляється, наш новий знайомий – вчитель історії місцевої школи-інтернату Павло Михайлович Богуш – вже давно вивчає матеріали про перебування Великого Кобзаря на Нікопольщині.
– В 1843 році, в другій половині липня та на початку серпня, – розповідає товариш Богуш, – Тарас Григорович відвідав Нікополь і село Покровське.
По дорозі в Покровське поет, звісно, не міг обминути старовинне українське село Капулівку. де з 1652 по 1709 рік знаходилась Чортомлицька Січ, що відіграла прогресивну роль в історії українського народу. В Капулівці ще й досі зберігається могила послідовника Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, особою якого так захоплювався Шевченко.
Багато історичних пам'яток міг бачити поет в селі Покровському, на території якого в середині XVIII століття знаходилась Нова Запорізька Січ. Саме сюди прибув ще зовсім юним Максим Залізняк – один з видатних ватажків селянських повстань 1768 року, якого оспівав Шевченко в поемі «Гайдамаки».
– Все це, безумовно, не могло не хвилювати талановитого поета і художника, – сказав на закінчення Павло Михайлович, – але нам відомо тільки те, що Шевченко змалював Покровську січову церкву.
І ось ми рішили відвідати село. Із якому сто двадцять років тому побував Великий Кобзар.
...Розкинулось Покровське на самому березі Каховського моря. Обабіч дороги рівними рядами вишикувались чепурні кам'яні будинки, криті шифером та черепицею. Влітку вони потопають в буйній зелені садів та виноградників. В центрі височить двоповерховий колгоспний Палац культури. А неподалік – величезна будівля школи.
Заможно і щасливо живуть трудівники артілі імені Горького. Чималі прибутки дає колгоспник сад, який займає більше 600 гектарів, невпинно зростають прибутки від рільництва, тваринництва, городництва. Щомісяця хлібороби одержують гарантовану грошову оплату.
...Насамперед, цікавимось Покровською церквою, яку змальовував для свого альбому «Живопис України» Тарас Григорович.
– Е-є, запізнилися! – всміхається голова артілі Петро Іванович Овчаренко. – На тому місці тепер, он бачите... І він показав на безмежну синь Каховського моря.
Вечоріло. Густі сутінки швидко обгортали село. Ми поспішали до «Палацу культури, звідки линули задушевні слова знайомої мелодії:

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива...

– Це наші гуртківці, – пояснює Петро Іванович. – готуються до шевченківського ювілею. Чуєте, як виводять?
В сільській бібліотеці завершується підготовка великого, добре оформленого стенда, на якому експонуватимуться твори Тараса Григоровича, книжки літературознавців Дмитра Косарика, Євгена Кирилюка, Леоніда Хінкулова, Олександра Білецького, спогади про Шевченка, повісті – Оксани Іваненко «Тарасові шляхи» та Леоніда Смілянського «Поетова молодість».
Зараз бібліотека готує читацьку конференцію на тему: «Образ Великого Кобзаря в художній літературі».
Діяльну участь у підготовці до ювілею беруть учні та вчителі Покровської середньої школи. Музичний гурток, наприклад, розучує пісні на твори Шевченка. Члени літературного гуртка готують доповідь про життя і творчість поета, вивчають уривки з поеми «Причинна», «Кавказ», «Сон» тощо. Учні вигаптували «Краєвид українського села» та макет «Кобзаря».
На вечорі буде виступати шкільний хор, який виконуватиме пісні під акомпанемент струнного оркестру.

М. Безуглий
с. Покровське, Нікопольського району на Дніпропетровщині
Прапор юності.– 1963.–5 груд.

 

Шевченко на Нікопольщині

Великого Кобзаря завжди цікавили місця і пам'ятки, пов'язані з історією рідного народу.
На території Нікопольщини розташовувались у свій час Буцько-Томаківська Січ, Чортомлицька або Стара Січ у Капулівці, Нова Січ на території села Покровського. Ось у цих місцях і побував Т.Г. Шевченко під час своєї першої подорожі на Україну влітку 1843 року. Пізніше, працюючи над серією офортів ї пейзажів під загальною назвою «Живописна Україна», поет використовує матеріали, які він зібрав на Нікопольщині, наприклад, «Покровська січова церква». В час перебування Т.Г. Шевченка в селі Покровському тут ще були живі січовики, які показували йому руїни Січі, внутрішній і зовнішній коші, запорозьку пристань – Уступ, запорозькі курені і будинки, згадували Коліївщину і Максима Залізняка.
Церква в селі Покровському не була в Повному розумінні «січовою», бо споруджувалася вже після зруйнування Запорозької Січі, в 1798 році, але дзвіниця і залізний хрест дійсно були запорозькі. На жаль, малюнок Т.Г. Шевченка не зберігся і тепер важко судити, що зобразив на ній художник: кам'яну Свято-Покровську церкву чи Запорозьку дзвіницю, що проіснувала поруч з церквою до 50-х років минулого століття.
Свято-Покровська церква була своєрідним музеєм пам’яток запорозької давнини, що перейшли сюди що перейшли сюди в 1798 році з старої Покровської Січової церкви. Тут були: запорозька історична церковна література, різноманітний посуд (від олов'яної миски до великих казанів), євангеліє вагою 1 пуд 37 фунтів, надруковане в 1760 році срібні чарки кошового атамана Івана Сірка тощо.
Напевно, Т.Г. Шевченко відвідав старовинне українське село Капулівку, де колись розташовувалася Чортомлицька Січ, побував на могилі славетного кошового Запорозької Січі.
Є в Нікополі багато розритих скіфських могил. Ймовірно, що враження від їх оглядин наштовхнули поета до написання твору «Розрита могила».
І до, і після подорожі по Україні, зокрема по Ніконольщині, тема запорозького козацтва глибоко хвилювала Т.Г. Шевченка і як поета, і як художника.
Вже в ранніх віршах «Перебендя», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія» поет створює героїчно-романтичні образи козацьких ватажків, оспівує їх волелюбство, любов до народу і непохитність у боротьбі за визволення.
У 1836–37 pp. Шевченко створює композицію «Смерть Богдана Хмельницького», над якою продовжує працювати і пізніше. А в 1843–1844 pp. задумує писати велике полотно на цю тему. Безумовно, багато цінних матеріалів зібрав про Богдана художник у нас на Нікопольщини
Невпізнанним став наш край в радянський час, щасливо живуть нащадки запорозьких козаків. Будуючи, дерзаючи, мріючи, нікопольчани пам'ятають і шанують історію свого краю, оберігають історичні місця і пам'ятки, з якими зв'язане ім'я великого кобзаря українського народу – Т.Г. Шевченка.

П. Богуш, краєзнавець
Зоря.– 1961.– 10 берез.

Юрій Мицик

Кобзар і Придніпров'я

Ім'я Тараса Григоровича Шевченка золотими літерами вписане в історію не тільки української, а й світової літератури. Є в біографії Кобзаря сторінки, пов'язані з нашим краєм, де було серце запорозького козацтва...
Перенесемося у 1843 рік. Шевченкові – 29, з яких лише 5 останніх літ не були затьмарені трагедією кріпацтва. За роки волі зроблено чимало. Вийшов друком «Кобзар» (1840), який одразу поставив Шевченка до поетичних зірок світового рівня, написано драму «Назар Стодоля», історичну драму «Никита Гайдай», низку поем та віршів, створено серію блискучих малюнків і картин. На той час Шевченко удостоєний срібної медалі Академії мистецтв (пізніше його відзначать ще двома срібними медалями).
11 травня, отримавши відпустку в Академії мистецтв, Шевченко разом з відомим укра-їнським поетом Євгеном Гребінкою та його сестрою Людмилою вирушили на Україну, на рідну землю, яку він полишив підлітком-кріпаком 14 років тому. Подорожували звичними поштовими трактами, і скупі згадки джерел (свідчення самого поета та його знайомих) це підтверджують. Піс¬ля прибуття до Чернігова шляхи мандрівників розійшлися.
Тарас Григорович об'їздив чимало міст і сіл України, побував у Києві, Переяславі, Кача-нівці, рідній Кирилівці. На початку вересня 1843 року Кобзар вирушив з Яготина в омріяні краї запорозького козацтва.
Ленінградський учений-дослідник Петро Жур так писав: «Яким маршрутом мандрував (поет) на Дніпрові пороги та на місце останньої Січі Запорозької? Ясно – найкоротшим із поштових шляхів, які тоді існували, тобто через Пирятин – Лубни – Хорол – Кременчук – Верхньодніпровськ – Катеринослав – Олександрівськ – Нікополь». Біля Кременчука наплавним мостом поет переїхав на правий берег Дніпра і ступив на землю тодішньої Катеринославщини.
Край запорозьких козаків перетворився за царату в похмуру твердиню кріпацтва. Поміщики нещадно визискували кріпаків, знущалися з них як хотіли. Новомосковська поміщиця І. Клюшникова за підтримки чоловіка до смерті забила селянку. Стихійні протести кріпаків жор-стоко придушувалися поміщиками і владою.
У квітні 1845 року міністр внутрішніх справ Перовський згідно з «височайшим повелін-ням» схилився до скарг катеринославського губернського прокурора і видав наказ про користу-вання стандартними канчуками на зразок канчука-еталона, який зберігався у Катеринославському губернському правлінні...Повніше


Дорогами Приднепровья

Исследования свидетельствуют, что Т.Г. Шевченко в 1843 году при поездке на Хортицу
дважды побывал в Екатеринославе.

Весной 1843 года сбылась мечта Т.Г. Шевченко, 11 мая президиум Академии художеств выдал ему как слушателю академии билет на проезд в малороссийские губернии сроком на четыре месяца и на беспрепятственное, где нужно будет, про-живание. Так было записано в этом документе.
19, а не 13 мая, как считалось раньше, отпускник вместе с известным украинским поэтом Е. Гребинкой и его сестрой Людмилой, воспитанницей Смольного института, выехал из Петербурга.
Белорусский тракт, по которому тоже в мае, но 23 года назад ехал в екатеринославскую ссылку А.С. Пушкин, был неприветлив и пустынен. 24–25 мая Тарас Григорьевич приехал в Чернигов, откуда было рукой подать до родных мест.
Не четыре, а девять месяцев он путешествовал по Украине, посетил сотни населенных пунктов Полтавщины, Киевщины и Черниговщины, встречаясь с многочисленными представителями народа. И сердце его обливалось кровью за родную землю, угнетенную помещиками, a также «німотою» – иностранными эксплуататорами.
Первая после 15-летней разлуки с родной землей поездка на Украину имела для двадцатидевятилетнего поэта исключительно важное значение. Он окончательно сложился как гневный обличитель крепостного права, национального и социального угнетения и пришел в лагерь революционных демократов, возглавляемый Н.Г. Чернышевским, став впоследствии не только его соратником, но и другом, товарищем. Пребывание поэта в 1843 году в малороссийских губерниях изучено довольно подробно, кроме поездки по Екатеринославщине. Доподлинно известно только, что Т.Г. Шевченко посетил остров Хортица, о чем писал 26 октября 1844 года своему знакомому Я.Г. Кухаренко: «Був я уторік на Україні – був у Межигорського Спаса, і на Хортиці був, і скрізь був...»
Но в переписке, увы, ничего не сказано о пребывании в других местах Екатеринославщины и в самом губернском городе. На этот счет мы не находим никаких сведений ни в воспоминаниях современников поэта, ни в научной литературе, изданной за сто лет – с 1839 по 1938 год...Повніше


 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

49006, м.Дніпропетровськ, вул.Савченка,10 Тел./факс:(0562) 42-31-19 E-Mail: library@libr.dp.ua

Copyright  ©  2000-2013 Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека